Історія Renault - 120 річниці заснування присвячується

Франція...

три... майже мушкетери +

неймовірна любов до техніки і швидкості +

трішки везіння + азарт... і....

вуаля!

маємо справжнього французького автоГіганта

Історія марки Рено є майже типовою, як для марки авто із світовим ім'ям, але в той cамий час у цій історії є дуже трагічна і неоднозначна сторінка... Стосується вона головного героя — Луї Рено (Louis Renault). І ця історія буде в більшій мірі присвячена йому, ніж його творінню.

Все почалося у Парижі в заможній родині французького буржуа Альфреда та Луїзи Рено. Голова сімейства був досить вдалим підприємцем - як не як, а власна маленька фабрика і торговий центр в кінці 19 ст. у Парижі — це Вам не аби що!

Луїза Рено походила із заможної родини, тобто після весілля теж додала лепту до добробуту сім'ї + взаємна любов і як результат — п'ятеро щасливих дітей — двоє дівчаток і троє хлопців. Наймолодшим з них був Луї, який, звичайно ж, був загальним улюбленцем. Старші брати і сестри з матір'ю, молодшого не просто любили — вони його балували... як могли).

Альфред Рено любив своїх дітей і намагався дати їм найкраще — хорошу освіту. Якщо старші брати — Марсель і Фернан повністю виконували батьківські настанови, тобто добре вчилися і допомагали батьку вести бізнес, то Луї вчитися, м'яко кажучи, не хотів. Його цікавили тільки дві речі: механіка і електрика! Спостерігати, вивчати, щось докручувати він міг цілодобово!

Потрібно віддати належне його батькові, який, зауваживши, що син не цікавиться виробництвом тканин і чути не хоче про продаж галантереї, не намагався його “переламати” - Альфред Рено підтримав інтерес сина до техніки, але вимагав, щоб він отримав вищу освіту. Батько пообіцяв (і виконав свою обіцянку) молодому Луї гараж і старий мотор фірми Panhard для його експериментів. Також Альфред Рено знайомить сина з відомим конструктором парових машин Леоном Серполле. Взамін Луї мав здобути вищу технічну освіту. Чи то на жаль, чи то щастя, Луї вступні іспит “з тріском провалив” і пішов у армію.

Після приходу з армії Луї ще з більшим запалом продовжує свої експерименти в гаражі. Для цього він купив “саморухомий екіпаж” De Dion-Bouton. Л.Рено не просто його вивчав і щось докручував, він його дуже сильно трансформував (зараз це би назвали апгрейд): зробив його чотириколісним, забрав ланцюговий привід, а замість нього встановив карданний вал. Також на своє дітище Луї встановив трьохступеневу коробку передач (з прямою третьою) і заднім ходом. Усе це вкупі дозволило передавати потужність від двигуна до коліс практично без втрат. Ця перша машина мала мотор потужністю всього 0,75 к.с. Наступна “модель А” на базі двигуна Де Дион була значно потужніша — 1,75 к.с.

Це був 1898 рік... в кінці якого сталася одна вельми цікава подія. Знайомі Луї неодноразово підсміювалися над ним і його творінням, вважаючи, що його “тарадайка” або як він сам її називав Voiturette (у перекладі – «візок») нічим від інших не відрізняється. Апогеєм їхніх суперечок стало святкування Різдва... коли дійшло до того, що молоді люди побились об заклад. Луї Рено відстоюючи своє творіння твердив, що виїде на одну з найкрутіших вуличок Монмартру - Ру Лепік. Йому, звичайно ж, ніхто не вірив, тому і сума “на кону” була дуже значною... Тут потрібно нагадати, що “саморухомі екіпажі” того часу, були ще дууууууже далекі від ідеалу і пересування вгору для них це була справа дуже непроста, а рух під круту гору (а Ру Лепік має 13 градусів!) був практично неможливим. Проте Луї було байдуже — він був упевнений, що переможе.

І він переміг!!!

Перемога ця була “потрійною”, точніше не сама перемога у закладі, а вигода. По перше — чималі гроші, по друге — після цієї перемоги друг його батька (який спостерігав за цим “епічним раллі”) попросив продати йому Voiturette негайно!, а по третє — він отримав замовлення ще на 12шт.! Оце ПЕРЕМОГА! До речі: на вулиці Ру Лепік до цього часу є традиція проводити перегони на згадку про це парі і на цій же машині Луї Рено переміг у перегонах Париж-Бордо, після чого отримав ще три сотні замовлень.

Зрозумівши, що його “тарадайка” починає користуватись попитом, Луї Рено, по гарячих слідах, вирішує організувати підприємство по їх виробництву. Він розумів, що його конструкторського таланту для цього замало, тому звернувся по допомогу до тих, кому довіряв найбільше - до братів. Марсель і Фернан, які вже мали досвід адміністративної і організаторської робити на підприємстві батька, з радістю згодились... так з'явилась на світ компанія братів Рено «Société Renault Frères», яка протягом 1899 року продала 15 автівок «модель А».

А тут дозвольте трішки пофантазувати)

Про це не писалось, але виглядає на те, що отримавши перемогу у суперечці він зрозумів і ще одну важливу річ — на його “тарадайці” можна не тільки ганяти, на ній можна ще й заробити, для того щоб зробити ще крутішу і ганяти скорше:). Напевне, зрозумів, що може реклама... посудіть самі: один підйом вверх по вулиці і замовлення на 12 автівок!

Брати Рено окрім розробки і продажів автівок брали участь практично у всіх можливих перегонах. У багатьох отримували перемоги і нові замовлення!

Це був час неймовірного підйому компанії. Винаходи Луї, які він передбачливо патентував і відразу впроваджував на виробництві; перегони, в яких брати Рено любили брати участь і частенько перемагали... уміле керівництво компанією... всі ці чинники сприяли швидкому розвитку підприємства. Гараж, у якому Луї робив перші свої “тарантаси” дуже швидко переріс у справжній завод. Проте, така ідилія тривала недовго... У 1903 році Марсель загинув під час гонок... Після цієї втрати брати перестали особисто брати участь у перегонах. Ще через 5 років, за станом здоров'я, від справ відійшов Фернан і продав свою частку акцій Луї, після чого той став єдиним власником компанії.

З 1900 року підприємство почало виробляти великі потужні автівки. В першу чергу це модель AG1 з різноманітними кузовами («капуцин», «дубль-фаетон», «ландо») та розкішні лімузіни. У 1906 під час берлінського автосалону показала свій перший автобус. На рік раніше компанія випустила автомобілі «ландоле», що були призначені для таксі. Ці автівки набули величезного поширення у містах Європи. Під час Першої світової війни за допомогою 600 паризьких таксі в найкоротші терміни було перевезено 5 тис. французьких солдат до річки Марна, що прямо вплинуло на перемогу. Після битви ці таксі почали отримали назву «марнські» і автомобілю поставали пам'ятник. Французи, цілком заслужено, вважали Луї Рено рятівником нації, бо крім таксівок, які допомогли перемогти в одній битві, компанія Рено виробляла для потреб французької армії ще цілу купу іншої дуже важливої техніки: судна, авіаційні двигуни і, навіть, танки власної конструкції Renault FT (Automitrailleuse à chenilles Renault FT modèle 1917) — перший серійний легкий танк! Танки FT були настільки вдалої конструкції, що використовувались і під час Другої світової війни. За працю над військовими проектами під час Першої світової Луї Рено отримав Великий Хрест ордена Почесного легіону.

У міжвоєнний період підприємство нарощувало виробництво і розширювало асортимент — окрім військової техніки, легкових і вантажних авто масово виробляли сільськогосподарську техніку.

Під час Другої світової війни, відразу після окупації, усі підприємства Рено опинились під керівництвом німців, Луї Рено залишили посаду, яка нічого не вирішувала... У 1942 році основний завод в Булонь-Біянкуре був розбомблений союзниками, через переживання Луї Рено практично втратив здатність розмовляти і писати. Після звільнення Франції Л. Рено сам прийшов до властей обговорити майбутнє. Його ж звинуватили у співпраці з нацистами і без суду кинули у тюрму. Достеменно не відомо, що сталося у камері, але його з значними травмами (відбиті нирки, травма черепа) було переведено у госпіталь Віль-Еврар, де він помер 24 жовтня 1944 року. Ніхто не проводив розслідування причини його смерті... Через три місяці заводи Рено були націоналізовані. І хоча син і спадкоємець Жан-Луї Рено у 1967 році і отримав якусь мізерну компенсацію самого творця компанії — Луї досі не реабілітували...

Фотогалерея